Саме необхідність вибору чоловіка «за запахом» змусила природу наділити живі істоти здатністю «винюхувати» одне одного. Запахи, що керують статевою поведінкою, у нас виражені значно слабше, ніж у тварин, які орієнтуються майже виключно на нюх. Наприклад, коні та бики розширюють ніздрі, вдихаючи запахи один одного, а звірі обирають партнера в період залицяння, коли індивідуальний аромат є найсильнішим. Усі знають, наскільки розвинене нюхання у собак. Вони можуть відчути запах своєї партнерки на сотні метрів, а також отримати всю необхідну інформацію через запах сечі. Ця чутливість пояснюється тим, що якщо у людини є 10 мільйонів нюхових нервових клітин, то у собак їх у 20 разів більше. Крім того, у великих порід собак площа нюхової поверхні в 15 разів більша, а також краще розвинений вомероназальний орган.

Деякі тварини здатні імітувати запах протилежної статі. Наприклад, самці змій у шлюбний період можуть виділяти аромат самки. Вони залишають його у певному місці, куди приваблюють суперників, а самі в цей час непомітно сповзають до своїх обраниць. Самці жаб у період залицяння труть своєю задньою лапкою об ніс самки. Запах лапки настільки її збуджує, що вона одразу ж відкладає ікру. Самці метеликів приманюють самок своїм запахом навіть на великій відстані. Для активації їхнього статевого інстинкту достатньо всього однієї молекули пахучої речовини. У 1974 році американець Роберт Мерфі зробив сенсаційне відкриття. Скромний самець-хом’як, обприсканий гормонами своєї подружки, став об’єктом настирливих атак інших самців, які намагалися до нього наблизитися у неприродний спосіб. Гормон, що викликав таку поведінку, був виділений та названий афродитином. Досліди на лабораторних щурах показали, що у запліднених самок можуть відбуватися мимовільні викидні, якщо їхнє нюхове сприйняття налаштовується на гормональні сигнали чужих самців. Цікаво, що свині із задоволенням поїдають чорний трюфель, оскільки його запах дуже схожий на статеві гормони самців свиней.

Щось подібне, хоча й у значно меншій мірі, відбувається і в людей. Причому здатність «винюхувати» партнера більш розвинена у жінок, ніж у чоловіків. Тому саме жінка обирає чоловіка, а не навпаки. «Жінки здатні вловити слабкий запах поту з відстані одного метра і набагато чутливіші до екзалтоліду – речовини, яка нагадує чоловічий мускусний аромат», – пише антрополог Хелен Фішер у книзі «Анатомія кохання». У цьому складному механізмі велику роль відіграє також імунна система партнерів. За даними журналу «Психологія сьогодні», що більша відмінність у генах імунної системи між чоловіком і жінкою, то більше шансів, що вони будуть приваблювати одне одного.

Генетично сумісними є люди, чиї гени імунної системи найбільш різняться. Дослідження в цій галузі показали, що жінки вважають приємним запах тих чоловіків, з якими у них найбільші відмінності в імунній системі. При цьому зовнішність, інтелект чи фізичні характеристики чоловіків могли бути зовсім різними. А от запах чоловіків із подібною до їхньої імунною системою не викликав у жінок жодного інтересу. Це пояснюється тим, що він нагадував їм запах родичів – братів, батьків – і не викликав сексуального потягу.